Все з початку

Олег Кобзар: Повернувся з мирної акції по вшануванню Дня Свободи і Гідності з яскравими враженнями і змішаними почуттями.

Спершу - радість від споглядання величезної кількості людей, яких хочеться назвати "своїми".

Далі - смуток, коли колона мітингарів піднялася Інститутською і стала навпроти Храму Новомучеників, аби віддати шану: слухали панахиду по загиблим майданівцям, співали гімн.

Після чого колона пішла відвідати Банкову, і під Офісом Президента біля воріт нас чекав натовп поліції: "поліція діалогу", срочники і "космонавти". Поліціянти вимагали проводити обшук, перш ніж пускати когось на територію, мітингарі стояли на тому, що "не маєте права, не смійте нас принижувати у День Гідності". Коли перемовини ні до чого не призвели, кілька десятків "космонавтів" жорстко пішли вперед і видавили натовп від воріт, почалася штовханина, що то розпалювалася, то затухала більше години.

Я був у перших рядах, і на мене штовхали людей переді мною, а я намагався встояти, бо ззаду мене стояли дві низенькі літні жіночки, що навідріз відмовлялися евакуюватися кудись подалі, і підбадьорювали нас образливими криками до поліції.

І от, спостерігаючи оце дійство і безпосередньо, так би мовити, беручи у ньому участь, я з уже давно згаслою і зотлілою ненавистю думав про НИХ. Не про поліціянтів, і навіть не про Зермака.

Про 13 з половиною мільйонів дегенератів, які добровільно привели нам нового Януковича до влади.

Про прогниле кодло мерзенних підарасів, що працюють нашими політичними журналістами. Виявляється, я нічого не забув: ні знавіснілого вереску, яким супроводжувалися будь-які позитивні дії попередньої влади, ні відер лайна, які виливалися, бо заплачено, ні показової зневаги і от цих демонстративних історій, як от коли Порошенко назвав одну дурепу "дорогенька", на що її колєги повдягали маєчки "я тобі не дорогенька". Угум. Зараз "зелені" під час інтерв'ю виламують їм руки, відбирають камери і шлють на три букви - і щось ніяких маєчок, всі позакривали пиздаки і мовчать. Виходить, щоб український журналіст тебе поважав - купи його, або розбий йому обличчя, можна комбінувати.

Про наших антикорупціонерів-розслідувачів. Про "білі пальта", які як голуби миру ширяли над війною, не забуваючи срати на всі здобутки. Безвіз їм був не такий, пригадуєте? "Не справжній", лайно а не безвіз. Реформи повільні. "Всього-навсього 3,4% росту ВВП".

У нас була хороша постмайданна влада. У нас економіка зростала 13 кварталів поспіль, у воюючій пограбованій країні. Яка була дипломатія, як наш Нафтогаз громив козлячий Газпром у судах, які були реформи - одна децентралізація чого варта.

Супрун у нас була - пам'ятаєте ще Супрун? Неймовірну жінку на посту міністра Охорони здоров'я, не цих трьох клоунів, що ми змінили за пандемію.

Як можна було настільки не цікавитися своєю країною? Як можна було не розуміти, що на наступних виборах регіоналівські недобитки будуть брати реванш? Як можна було повірити у коміка, зав'язаного на мстивого олігарха-втікача?

Як можна було бути настільки тупим?

Буде Третій Майдан. І будуть ті, хто загинуть на ньому, аби ця країна стала кращою. І вона стане, хоч би і на трішки. А потім, за кілька років після цього, наш дурнуватий, аполітичний, примітивний український народ вибере когось ще.

Впевнений, після зека і клоуна на посту Президента таки варто очікувати коня з двума хуями.