На фото нижче можна побачити святкування у 2018-му році сотої річниці незалежності Польщі, Литви, Латвії, Естонії. Чого ці держави тоді святкували сто років, а ми чомусь 27? Відповідь банальна - населення і керівництво держави знає історію власної країни. В них, як і в нас, незалежність була здобута після розвалу Російської Імперії. Країни Балтії, як і ми, були окуповані та анексовані Радянським союзом. Тільки в них це відбулося в 1940-му, а в нас остаточно в 1922-му році. З питанням відновлення незалежності взагалі відбулась якась історична та юридична шизофренія. Адже в 1992-му році відбулась офіційна передача українським урядом в екзилі атрибутів держави Леоніду Кравчуку. Президент України де-факто визнав Україну як правонаступницю УНР, в той же час жодної державної позиції не було зроблено у визнанні окупації, а голова держави до сьогодні щось розказує про “молоду країну”. І це не якісь беззмістовні “ура-патріотичні” заклики, питання про відновлення незалежності несе під собою конкретні цілі. По-перше, це офіційне визнання радянського періоду як окупаційного, Радянський Союз як державу-агресор, відповідно всі збитки за період окупації має нести держава-правонаступниця СРСР, якою є зараз офіційно Російська Федерація. Відшкодування за репресії, викачку ресурсів, насильну зміну складу населення та етнічні чистки на території України. На РФію мають бути накладені і обов'язки виплати пенсій людям, які працювали тоді в окупаційний період. По-друге, це вплив на світогляд та цінності громадян. Розуміння тяглості нинішньої держави протягом століття має відкидати певний відсоток політичного та громадянського інфантилізму. Розуміння історичного факту окупації має відштовхувати від цінностей совка та її правонаступниці. Загалом суть проголошення відновлення незалежності має під собою сенс отримання справедливості та усунення цілком ідіотської ситуації, коли в нас йдуть гроші на кіно про УНР та культурні заходи про УНР від інституту національної пам'яті, а в той же час очільники держави вперто ігнорують історію власної держави. Serhii Fishchuk