Игорь Бигдан (ibigdan) wrote,
Игорь Бигдан
ibigdan

Як австрійська поліція змусила мене почуватися мудаком

(і правильно зробила)

Інколи у житті трапляються ситуації, коли ти робиш якийсь лютий треш. Може у когось це не так, але я точно не з тих щасливчиків. Так виходить з різних причин, може бути якесь затьмарення, може просто звичайна недолугість, а може дається взнаки пролетарське походження, важко сказати напевно. Коли так вже сталося, дуже добре, якщо знайдеться хтось, хто ткне тебе пикою у вироблений тобою продукт. Воно звісно неприємно, але напрочуд корисно, я таке навчився цінувати.

Що сталося?

В мене добігає кінця термін дії австрійської візи, тож треба було подавати документи на пролонгацію, що й було зроблено. Цього разу я маю отримати не локальну австрійську візу, а дозвіл на проживання та роботу у будь якій країні ЄС. Процедура отримання включає запит до місцевої поліції щодо корисності моєї персони та доцільності її перебування серед європейської спільноти. Відтак, службовець візового центру такий запит надіслав, а поліція як виявилося підійшла до справи з усією можливою відповідальністю.

Запросили характеристику про мене на роботі, спілкувалися з сусідами і врешті решт вирішили поспілкуватися зі мною особисто, та подивитися де та як я живу. Дзвінок у двері, на порозі два парубка моїх габаритів та живої ваги та з посвідченнями антитерористичного підрозділу поліції міста Грац.

Пізніше сказали, що такий рівень візиту через те, що по перше є інформація, що я брав участь у бойових діях, а по друге на мені два штрафи: побиття арабів (2шт) та побиття москаля (1шт), тож вирішили підійти до мене з усією серйозністю.

Бесіда під каву тривала десь хвилин 40, багато протокольною запитань, були й непересічні. Наприклад запитали - чи доводилося мені вбивати людей і що я при цьому відчував? Відповів, що людей- ні, лише москалів та сепарів, а відчував приємну втому, як після добре виконаної роботи.

А наостанок...дістали вони пачку паперів, які виявилися роздруківками та перекладом моїх дописів у ФБ. Я чесно кажучі трішки офігев від такого підходу до роботи зі звичайним запитом з візового центру. Ну то таке. Дописи мої викликали в поліції стурбованість, тому що в них виникла підозра, що я є прихильником ультра правих ідей. Ну тобто, вони хотіли з'ясувати - чи не є я прихильником нацизму?

Довелося мені докладно пояснити у чому полягає філософія українського націоналізму, на яких засадах вона базується і чому бути націоналістом це природньо для кожного українця, тим більше зараз. Слід зазначити, що слухали мене уважно та ставили досить багато питань. Закінчив я тим, що так, я є українським націоналістом, я цього не соромлюся та не приховую, а от щодо нацизму - ні, дякую. Не моє.

І тут з'являється на божий світ матеріальний доказ того лютого трешу, що я колись зробив і давно вже забув.

— Герр Батінов, а як ви поясните ось це?...

На стіл лягає чергова роздруківка з мого ФБ.

Десь рік тому, я на дурну голову перепостив коротке відео, під заголовком - як москалі уявляють себе громадський транспорт у Львові. На відео був військовий джип часів другої світової з вояками у німецькій формі, а супроводом був один з реальних нацистських військових маршів, який як виявилося офіційно заборонений у Австрії та Германії.

Мда...

Я спробував було пояснити суть жарту, але зіткнувся з металевим поглядом, а далі трапився короткий діалог, після якого мені хотілося провалитися кудись. Якщо чесно, я не пам'ятаю вже, коли останній раз мені було так соромно.

— Герр Батінов, ви були колись на центральному кладовищі міста Грац?

— Так, був.

— Ви бачили там меморіальний комплекс з могилами жителів нашого міста, які були закатовані та вбиті під час нацистської окупації Австрії?

— Так, бачив.

Добре. Коли наступного разу виникне бажання пожартувати подібним чином, спробуйте спочатку розповісти тим людям, яка то смішна річ нацизм....

Знаєте, коли я це почув, мені не хотілося вже не візи , та й взагалі нічого. Краще б мене оштрафували чи відправили на якісь примусові роботи. Було огидне відчуття своєї власної, тотальної мудакуватості.

Мабуть мій вигляд говорив дуже багато, тому офіцер мені сказав: добре, коли людина усвідомлює свої помилки, тим більше ви повинні це розуміти бо бачили що таке війна, та як ви самі сказали, ваша країна зараз б'ється з тим самим гітлером, який просто зараз по іншому називається.

На прощання сказали, що поліція надасть добрий відгук, тож стосовно візи перейматися нема чого, тим більше усі з ким вони спілкувалися говорять про мене добре, а сусіди взагалі називають шерифом, бо завжди допомагаю якщо є потреба, а час від часу вгамовую асоціальних елементів.

Поліція пішла.

Я сидів, палив і мені було погано.

Я розумів, що той офіцер висловив мені свою особисту позицію, бо офіційно він мене б просто попередив, навряд чи у поліцейських інструкціях написано про приклад з цвинтарем.

Потім мені стало ще гірше, бо я згадав, що в Україні після жартів про голодомор не приходить поліція. Немає штрафів чи примусових виправних робіт. Навпаки, жартівника обирають президентом.

Можливо, коли хоча б кожен п'ятий поліцейський матиме власну, принципову позицію подібну до позиції австрійського колеги, можливо тоді Україна буде іншою країною.

Зовсім іншою.

Dmitriy Batinov

Tags: Полезное
Subscribe

Recent Posts from This Journal

promo ibigdan декабрь 3, 2007 00:08
Buy for 1 000 tokens
Хотите 1 миллион просмотров вашей рекламы за неделю? Легко и не дорого. Хотите чтобы о вашем продукте или услуге узнали сотни тысяч уникальных…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 27 comments

Recent Posts from This Journal