Игорь Бигдан (ibigdan) wrote,
Игорь Бигдан
ibigdan

До Міжнародного дня людей з інвалідністю

Одного разу хтось намагався познайомити мене з хлопцями. Я була студенткою, вони — старшокласниками. Один весь час мовчав, а інший розмовляв зі мною, дивлячись десь вище моєї маківки. Їм явно було некомфортно бачити дівчину на візку з неконтрольованими рухами. Їх до цього ніхто не готував.

Наше знайомство закінчилося за хвилин 20 від його початку. І я бачила полегшення в їхніх постатях, коли йшла...

Сьогодны Міжнародний день людей з інвалідністю. Встановлений він був резолюцією A/RES/47/3 Генеральної Асамблеї ООН 14 жовтня 1992 року. Його мета — привернути увагу до проблем інклюзивності суспільства, до створення умов для включення людей з будь-якими формами інвалідності та нозологіями в повноцінне життя суспільства.

Однак, в Україні ХХІ століття досі цей день перетворюють на шабаш з концертами та подарунками, з пайками та «теплими» словами про те, що «нікто нє забит, нішто нє забито». Таке собі «інвалідне 8 березня» раз на рік.

Відсвяткували і забули. І головне, не навчилися спілкуватися з такими людьми. Так і називають їх сліпими, глухонімими, візками, інвалідами. В найкращому випадку — людьми з особливими потребами або особливими дітками. А коли виправляєш на «люди з інвалідністю», щиро дивуються: «А яка різниця?». Поясню.

По-перше, інвалідність є певною ознакою, проте, на перше місце у спілкуванні слід ставити людину, а не цю ознаку. «Інвалід» відображає сегрегацію таких людей в українському суспільстві.

По-друге, особливі потреби бувають у кожного і різні. Комусь достатньо простого Мерседеса, а комусь треба (от прямо життєво необхідно), аби він весь був укритий стразиками. Комусь відпустка — це 18 годин на день кропити жуків, а хтось ближче Іспанії путівки і не розглядатиме. Але цих людей 3 грудня чомусь не вітають.

По-третє, кожна дитина є особливою для своїх батьків, близьких. Наприклад, свою 12-річну похресницю я вважаю найрозумнішою красунею, на її фоні ровесники здаються зовсім маленькими інтелектуально. А мій 5-річний синочок — найгарніший хлопчик у світі. Отже, термін «особливі дітки» свідчить про необізнаність дорослих або їхню незрілість, оскільки вони стидаються називати інвалідність інвалідністю.

Тому «людина з інвалідністю», «людина з порушенням зору (слуху, метальними порушеннями)», «людина на візку» тощо. Але, звісно, в особистій розмові найкраще називати людину на ім'я.

Інша крайність, з якою стикаються активні люди з інвалідністю, є їх героїзація. Я часто чую на свою адресу: «Ти така молодець, що не сидиш удома!», «Ти адвокат? Одружена?! Дитину маєш?! Ну, ти даєш!». »Ти ходиш на акції? До суду?! Як?! Місто ж недоступне! Ну, ти герой!». А один нардеп колись заявив, що мені «ще й доплачувати треба» за те, що з дому виходжу. Ну, хіба що компенсацію моральної шкоди за незручне середовище. Але то вже інше питання. Яким місцем я молодець і герой — досі не зрозуміло. Адже я просто роблю те, що хочу, за допомогою інших людей. Вони знаходять час, сили і, головне, бажання мені допомогти.

Виходить, що мене возять (сама візком не керую), піднімають, носять на руках, допомагають з дитиною оточуючі, а молодець — я?! Абсурд чи не так? Вас же ніхто не хвалить за те, що ви працюєте, живете, кохаєте, дихаєте.

Якщо хочете зробити людині приємно, скажіть їй комплімент, не пов'язаний з інвалідністю. Наприклад, що вона, як завжди, бездоганно виглядає. Або прекрасно грає в боулінг. Чи має гарний смак у музиці.

Щодо допомоги. Коли я заходжу до громадського транспорту або спускаюся в підземний перехід, підбігає хтось і в благородному пориві хапає візок за що попадеться. Що попалося відвалюється, візок перехиляється і мій супроводжувач втрачає рівновагу. Новоявлений помічник із соромом прагне втекти, а на лобі з'являється напис «Ніколи більше не допомагатиму!».

Ні! Допомагати потрібно. Але запропонувавши свою допомогу та поцікавившись, як це можна зробити. Особливо це актуально для людей з порушеннями зору. Бо, вхопивши їх за руку чи (не дай Боже) за талію зненацька, ви, по-перше, порушуєте їхній особистий простір. Себе ж ви не дозволяєте торкатися чужим! По-друге, ви дезорієнтуєте їх. Людина, яка не бачить, знаходить свої орієнтири для пересування в просторі. Коли ж ви хапаєте її і починаєте вести, як і куди вважаєте за необхідне, в її просторі з'являються додаткові тіла, напрямок змінюється. І вона вже не знає, де перебуває й куди йде.

До речі, для людей на інвалідних візках (або в кріслах колісних) їхній візок є частиною особистого простору. Мене, наприклад, дико бісить, коли чужі люди в транспорті хапаються за мій візок замість поручня. Без дозволу та вибачень. Тому перед тим, як таку людину кудись вести, запитайте дозволу, якщо вона вас сама не попросила. Під час розмови з людиною не спирайтесь на її візок, не ставте ноги на підніжки (якщо між вами не заведено інакше).

І, насамкінець, кілька важливих моментів. Коли розмовляєте з людиною на візку чи невеликою на зріст, варто не нависати над нею, а присісти для контакту «очі в очі». І звертайтеся до неї особисто, а не до її супроводжувача. Моїх друзів допитливі перехожі запитують «Як її звати?». На що отримують відповідь: «Запитайте її особисто!». А вуличний проповідник колись вручив моєму батькові брошурку зі словами: «Почитайте! Може, Ваша дочка почує…». На що я, підвівши на нього погляд, відповіла: «Уявляєте, я ще й розмовляти можу!». Він знітився і перепросив.

Свою допитливість на тему «Що з тобою сталося?» і «Ти такий (а) з дитинства?» прибережіть на час, коли людина сама захоче про це поговорити. Або коли ви вже достатньо знайомі для таких розмов. Інвалідність — лише один із аспектів життя. З новим знайомим є багато тем про які можна поговорити, не чіпаючи тему інвалідності. До того ж, вам невідомо, як людина сприймає обставини, коли вона сіла на візок (втратила зір чи слух тощо). Такими питаннями можна зробити співрозмовнику боляче, а потім не знати, як його (її) втішити.

От чого не треба боятися, то це казати людині на візку «пішли», а людині, яка не бачить, — «Дивись! Поруч паркан!». Бо кожен ходить і бачить по-своєму. Між іншим, дівчину з порушеннями слуху теж можна запросити на виставу або в кіно.

Іншими словами, особливе спілкування з особливою людиною — це не про інвалідність.

Nataliia Morotska, спікерка Демократичної Сокири з питань інклюзивності

Tags: ДемСокира, Полезное
Subscribe

promo ibigdan декабрь 3, 2007 00:08
Buy for 1 000 tokens
Хотите 1 миллион просмотров вашей рекламы за неделю? Легко и не дорого. Хотите чтобы о вашем продукте или услуге узнали сотни тысяч уникальных посетителей? Запросто. Адекватные цены и профессиональный подход, базирующийся на 11-летнем опыте. Блог "Самый сок!" читают во всём мире. Среднее…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 8 comments