Щоб люди на мене надалі ображалися не за вигадане, а за справжнє.Про ветеранів - і взагалі про громадян.
Я вірю в рівність людей на старті, але я не вірю в їх рівність по ходу. Бо люди різні. І вони роблять різні речі - різні за обсягом роботи, різні за самовіддачею, різні за результатом.
Хтось робить героїчне. Хтось робить страшне. А хтось не робить нічого. Це нормально - кожен сам обирає свій шлях. Але на виході маємо різних людей з різним досвідом та різними заслугами перед суспільством - згідно їх власного вибору.
Тому є люди класні, є люди кепські, а є люди ніякі.
Ветерани - особлива категорія.
Суспільство покладає на ветеранів великі надії. Це такі сучасні супергерої, що прийдуть і все розрулять. Бо вони ж захищали країну - а значить патріоти. Ризикували життям - а значить відважні. От хай відважні патріоти нам тут прийдуть і порядок наведуть.
Тим сильніше розчарування, коли приходять люди з фронту - а вони не такі. Не класні, не здоровенні, і головне - не палають бажанням вирішувати твої проблеми. Покоцані, простуваті, із проблемами з фізичним та душевним здоров'ям. П'ють. Лізуть битися. Роблять щось не те. Наприклад, самоспалюються, так. Ми від них не цього чекали, коли постили свічечки.
Тут можна було б перейти до брудної лайки, але ні, я поясню.
Є дуже проста картинка - така, що більше личила б Однокласникам ніж Фейсбуку - але я її наведу (справа). Бо цей випадок вона добре ілюструє.
Справа в тому, що ветерани саме такі саме тому, що вони пройшли через те, через що інші не пройшли. Саме тому, що цей шлях потребував жертв, і вони жертвували власним здоров'ям, власним часом, власною нормальністю в очах інших. З фронту прийшли супергерої, які повністю витратили свої суперсили. І тепер вони не те що вас не порятують, це багатьом з них потрібна допомога.
І уж точно вони не будуть вирішувати за вас власні проблеми. Їм би зі своїми впоратися.
Я не ідеалізую тих, хто воював. Я чудово знаю, що не всі уходили героями, не всі були героями, а ті, що були - здебільшому повернулися у вкрай негероїчному стані.
І саме через це вони заслуговують на безмежну повагу. Саме тому, що це - результат їхньої жертви.
Їхні думки, вчинки та дії можуть здаватися вам неправильними та безроссудними. Але за цими думками, вчинками та діями - страшний шлях.
Тому вибачте, але навіть помилкова думка ветерана в питаннях патріотизму для мене може важити більше за правильну думку канапочного експерта. І, певно, я побуду на цих позиціях.
Це інколи мені вартує. Так, нещодавно ті люди, що мочать мою політсилу, у спробі нарити на мене хоч щось, відкопали скріншот п'ятирічної давнини, де я "українофобствую" - лаю фаріоноподобних пропагандистів за спроби цькувати людей за побутовий вжиток російської.
Звісно, скрін подається без передісторії. Передісторією, якщо пам'ять не зраджує, був пост Макса Музики, в якому тот опублікував свій вірш російською. На нього тоді налетіла велика купа ветеранів батальйону Лодзь та патріотів з Манітобщини, які розповіли йому, що він (оборонець ДАП) - сепар, мерзота та воює за Росію. Бо віршик російською. І це був зовсім не поодинокий такий випадок. І це рвало мені шаблона, і не вміщувалося в голові.
- Трегубов зневажає українців! - кричать наші двадцятибаксові друзі.
Проблема в тому, що зневага в тому дописі справді була. Але не в бік українців - важко зневажати самого себе - а в бік тих, хто вважає, що боротьба за Україну у військовий час - це з канапоньки цькувати тих, хто свій патріотизм доказав на Майдані та в полях Донеччини, за недостатню відповідність їхньому уявленню про патріотичний образ. Чи за невідповідність традиційним цінності - як часто я чув про те, що геї взагалі не воюють, а жінки воюють якось не так, неповноцінно, і взагалі на фронті пару собі шукають. І часто бачив, як пузаті кнури писали дівчатам-військовослужбовцям - дитинко, що ти там робиш, тобі дітей народжувати (правильна відповідь - робить те, що ти робити засцяв, так що вибачай, народжувати доведеться тобі). Чи за ще щось.
Хлопці та дівчата. Змиріться з тим, що патріотизм - це не думка, це не позиція, це не вірування. Це дія.
І творять цю дію не героїчні постаті, а звичайні люди. Це ця дія робить їх героями.
І повертаються вони, створивши цю дію, не величними напівбогами. А часто на милицях і з дірками в голові та нервах. П'ють, кричать в ночі та хочуть битися.
І голосують після цього, ви прикиньте, інколи не за тих - хто б у вас не був "тими".
Але все одно, сонці, вони на все це мають право.
А от чи маєте ви право їх судити, оце питання на мільйон.
Victor Tregubov
Journal information