Игорь Бигдан (ibigdan) wrote,
Игорь Бигдан
ibigdan

Та чо, нормальні партизани на свої гроші

ЕКОНОМІКА ПАРТИЗАНСЬКОЇ ВІЙНИ

На Придесенні, незважаючи на спішний відступ Червоної Армії, дещо встигли зробити для майбутньої партизанської боротьби. У лісах за завданням обкому закладено таємні продовольчі бази, склади озброєнь (понад 200 автомашин вантажу!). Вони стали основою для згуртування сміливців у партизанські загони.
...

Перший боєздатний загін виник у вересні 1941 р. на півночі Чернігівщини. Його очолив секретар обкому партії Микола Попудренко, а наприкінці листопада — перший секретар ОК КП(б) У Олександр Федоров. До січня 1942 р. партизани загалом не знали проблем з продуктами, заготовленими ще влітку. Але щодня загін збільшувався на 5— 10 чоловік і прогодувати його стало нелегко.У зв’язку з цим у січні утворено госпвзвод.



У щоденнику М. Попудренка (зберігається в Чернігівському облархіві) є чимало красномовних рядків про партизанський побут:
«6.1.42.(...) Досадно: закінчується спирт. Потрібно шукати спиртоза¬вод.
25.1.42. (...) Сьогодні вперше за п’ять місяців снідали без спирту.
27.1.42. Виїхали за спиртом на Софіївський спиртозавод, за сіном — під Кирилівку.
31.1.42. В загоні з’явився спирт. Група на чолі з тов. Яном привезла спирт з Софіївки 2500 літ. Якщо давати по 50 гр., то цього вистачить на 2 м-ці. А якщо будуть так пити, як сьогодні, то через кілька днів його не буде. Сьогодні всі були п’яні.
1.2.42. Розстріляли Кожедуба. За те, що п’яним двічі вистрілив і підняв тривогу у таборі. Зробили дуже правильно. Увечері була самодіяльність.
6.2.42. Пустили в розход керуючого Софіївським заводом Андрусевич і зав. відгодівельним пунктом цього заводу Рихлиського.
13.2.42. Все добре: тепло і затишно, але відчувається брак хліба, а для коней сіна. Все це доводиться щоденно доставати і добувати. (...) Народ ще голодним не був. Картопля та м’ясо були завжди.
1.5.42. Вдень їздили до климівців у гості. Випили і непогано закусили. Сидять вони на острові. Ловлять рибу, мають м’ясо, хліб, яйця, вза¬галі прогодувати 56 чоловік — це не 600 чоловік.
10.7.42. У цю ніч зробили господарську операцію... Забрали борош¬но та крупу у млині. Додамо 50 мішків борошна.
26.7.42. Да, учора не записав одної важливості. У загоні з'явився спирт.
1.8.42. Потрібні одяг, взуття. Потрібні продукти харчування, баз, які були закладені в минулому році, тепер нема.
9.8.42. З Щорського загону дезертирувало 11 чоловік. Взяли... з Кіровського — 9 чол. Мотив цих дезертирів простий: небажання брати участь у боях і бажання добре пожрати. Сволота. Ясно, з продовольством великі труднощі. Люди шостий день їдять одне м’ясо та картоплю. Хліба нема. М’яса 500 гр. на день, але всі знають, що у нас баз нема і з цим потрібно рахуватися.
13.8.42. Справи у загонах паршиві. Кругом стоять німці і їхати за продуктами нікуди. Почали різати коней.
15.8.42. Люди другу добу їдять тільки конину і то один раз в день».

У пресі вже цитувалося вражаюче зізнання Попудренка за 14.9.42 р.: «Факт залишається фактом, ми з противником не боролись (...). Мені здається, що якби нам не потрібно було їсти, то ми не зачепили б і поліції». Але, прочитавши його щоденник, розумієш, що це слова максималіста, який жадав активніших дій. Сам Микола Микитович спростовує свої слова «не боролись» підрахунками діянь загону за рік:
«Убито німців та угорців — 2433, націоналістів — 204, старост і поліцаїв — 518». (нинішній коментар: ДЕТАЛЬНІШЕ ВИВЧЕННЯ ЦЬОГО ЩОДЕННИКА ПОКАЗАЛО, ЩО ПОПУДРЕНКО ОБУРЮВАВСЯ ПРИПИСКАМИ ФЕДОРОВА УБИТИХ ВОРОГІВ; НАЗВАНА НИМ ЦИФРА 2433 ТЕЖ ВИКЛИКАЄ СУМНІВ-АДЖЕ НА ТЕРИТОРІЇ ЧЕРНІГІВЩИНИ ЗБЕРЕГЛИСЯ КЛАДОВИЩА ЗАБИТИХ ГІТЛЕРІВСЬКИХ ВОЯК- ВОНИ ЗАСВІДЧУЮТЬ, ЩО НАСПРАВДІ ВТРАТ ТАКИХ ЗНАЧНИХ НЕ БУЛО- ТИМ ЧАСОМ ПАРТИЗАНСЬКІ КОМАНДИРИ У СВОЇХ ЗВІТАХ НАПРИПИСУВАЛИ СОБІ ЦІЛІ ДИВІЗІЇ ЗНИЩЕНИХ ВОЯК…)

Поширення партизанського руху не давало спокою окупаційному режиму. Каральні експедиції у ліси лиш ненадовго стримували партизанів. Коли німці почали відступати, охочих братися за зброю стало більше. Тому начальник німецької поліції внутрішньої безпеки поширив на Придесенні наказ:
«Хто підтримує зв’язок з партизанами, подає їм відомості, доставляє продукти харчування, надає приміщення або притулок, переховує їх, постачає їм зброю або будь-якою мірою підтримує їх, буде як зрадник покараний смертю».
Проте чернігівці, ризикуючи життям, підгримувати народних месників. Так, Параска Ярош із Плоского Носівського району, як свідчать документи, протягом зими 1941— 1942 рр. передала партизанам 12 пудів хліба. У звіті про допомогу села Берков Козелецького району народним месникам зазначається, що воно дало 21 бійця-партизана, 40 коней, понад 300 ц хліба, близько 50 ц м’яса та багато інших продуктів.

Завдяки підтримці населення перед приходом Червоної Армії у партизанах налічувалось уже до 22 тисяч осіб. Фашисти, не маючи сил впоратися з ними, вирішили завдати удару по селах, які постачали у ліс продукти. Перші згоріли Лосівка і Тополівка Семенівського району, потім Єліне — Щорського, Ведильці — Чернігівського, Піски — Бобровицького, Козари — Носівського, Корюківка... Таких населених пунктів, спалених разом з мешканцями, більш як сорок. (нинішній коментар: ПІЗНІШЕ У МАТЕРІАЛІ «Чорний понеділок Корюківки» Я ПІДДАМ КРИТИЦІ ПАСИВНІ ДІЇ О. ФЕДОРОВА ТА ЙОГО ЗАГОНУ, ЯКИЙ СПОСТЕРІГАВ ЗА СПАЛЕННЯМ РАЙЦЕНТРУ ТА НЕ ВЖИВ НІЯКИХ ЗАХОДІВ ДЛЯ ЙОГО ПОРЯТУНКУ).

Партизани у відповідь практично паралізували німецькі продовольчі заготівлі на Придесенні. Прилуцький партизанський загін Г. Федоренка влітку 1943 р. захопив обмолочений хліб і роздав його (2000 ц) жителям Краслян, Рибців, Лисок, Іванківців, Дігтярів, узяв під контроль маслозавод з його продукцією. Те саме робили й інші загони. Ось що згадує командир загону імені Чапаєва Андрій Дунаєв:
«Якось наткнулись на склад солі. У моїх супутників загорілись очі. Сіль була, як мовиться, на вагу золота. Її не можна було купити ні за які гроші. У селах навіть встановився офіційний курс на цей продукт: кілограм солі за кілограм сала. А тут свій «Клондайк» у хліві, до того ж з невеликою охороною. (...) На собі багато не понесеш — потрібні підводи. Дві доби пішло на підготовку, реквізували в окрузі у декількох старост коней, сани. Уночі без особливого шуму зняли охорону. У єлінські ліси ми поверталися з солідним трофеєм».
...

Не все у партизанів було ідеальним. Їх самих це непокоїло. Так, на партзборах 2-ї роти загону імені Щорса боєць Артеменко говорив, що деякі месники компрометують загін — «ходять по селу п’яні, вимагають горілку», мародерствують.

Невиправдані розстріли були притаманні багатьом загонам, насамперед головному партизанському з’єднанню Чернігівського обкому. Жертвами його стають пасивні комуністи-боягузи, оточенці-червоноармійці, яких вважають дезертирами, люди, яких окупаційна адміністрація змушувала братися до роботи. Таке враження, шо їх розстріляно не менше, ніж німців! 16.1.42 р. М. Попудренко підсумовує у своєму щоденнику: «За 2 дні знищили 44 сволоти». Йдеться не тільки про поліцаїв, більшість яких у поліцію загнали примусово чи погрозою відправити до Німеччини. Партизани стріляли сектантів, співробітників господарських установ, «кандидатів (!) у поліцаї» (зустрічаємо у документах таке формулювання. — Авт.), 6.12.1941 р. страчено кандидата ВКП(б) із с. Сядрино Пархоменка. «Цю сволоту, — пише у щоденнику Попудренко, — сам особисто з одного удару зарубав шаблею. Сам не знав, що можу так рубати».

30 жовтня 1999 р. «Голос України»
Матеріал подається у скороченому варіанті.

Tags: Ой всё!
Subscribe
promo ibigdan december 3, 2007 00:08
Buy for 1 000 tokens
Хотите 1 миллион просмотров вашей рекламы за неделю? Легко и не дорого. Хотите чтобы о вашем продукте или услуге узнали сотни тысяч уникальных посетителей? Запросто. Адекватные цены и профессиональный подход, базирующийся на 11-летнем опыте. Блог "Самый сок!" читают во всём мире. Среднее…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 15 comments