В них є дача, все життя ми всі на тій дачі товклися, і були часи, коли та дача рятувала і годувала, коли зарплату батькам не платили по півроку, ми з братом були малі, ніколи не забуду ті великі рожеві помідори, аж солодкі і гарячі від сонця, найсмачніша штука.
Так от, з усім цим карантином, нововведеннями і заборонами батьки якось забули купити насіння на дачу. Ну, тобто, самі розумієте, не до насіння було.
І так сталось, що їхний улюблений маленький магазин насіння закрився на карантин.
Останні кілька днів це була найголовніша печаль мами, навіть більша за пандемію коронавірусу - шо на дачі не виросте цьогоріч їхніх улюблених рожевих помідорчиків, і помідорів-сливок, і ще багато чого, до чого вони звикли. Ну, у якомусь великому Метро вони знайшли насіння, але не таке! Невідомо яке! Чуже і незнайоме насіння. Власне, мені важко розібратися, в чому різниця в насінні, але мабуть-то велика.
Однак, чи в тому Метро, чи десь іще, люди їм пошепки порадили - подзвоніть на оптовий склад вашого магазину і попросіть продати вам насіння.
Мама спочатку хвилювалась, як ото його дзвонить на цілий оптовий склад, якщо їй треба кілька пакетиків. Але набралась сміливості і подзвонила.
- Помідори такі-то? Сливки? І рожеві? - перепитали на тому складі.
- Так, тільки трошки.
- Зрозуміло.. - на тому кінці дроту хтось важко зітхнув.
- Дуже треба. - Ще раз сказала мама. - А то нема чого на дачі саджать. Карантін карантіном, а якщо їжа в магазинах кінчиться? То хоч помідори будуть..
- Знаєте що, приїжджайте в той наш магазин. - сказали мамі.
- Як? Карантін же.
- Ну, то скажіть хто ви і з якого приводу. Що ж робити. - І на тому кінці поклали трубку.
І шо ви думаєте. Мама поїхала туди машиною. Приїздить. На дверях замок та напис «Зачинено». Все як скрізь. Вона подумала трохи. Потім постукала. І ще раз. І ще. За якийсь час виглянула жінка.
- Я така-то! - сказала мама. - Я дзвонила! З приводу помідорів!
- А! - відгунулась жінка і впустила маму всередину.
Всередині було темно і порожньо, але біля каси вже скуповувалась насінням якась жіночка.
Вони розминулись, зберігаючи соціальну дистанцію.
Потім мама взяла насіння всіх до одного їхніх улюбених сортів. Хвилиною пізніше її випустили, а магазин, як і раніше, виглядав без жодних озак життя.
Українці. Підпілля у нас в генах. Ну, і городи. )
Galyna Sergeyeva
Journal information