Игорь Бигдан (ibigdan) wrote,
Игорь Бигдан
ibigdan

Короче, о Склифософском

Сьогодні ім'я професора Миколи Скліфософського у молоді асоціюється з черговим "сватоподібним" серіалом з життя медиків, що працюють у відповідній московській клініці. А в пам'яті старшого покоління мешканців колишнього СРСР постає репліка геніального Нікуліна, якою він перериває нудні напучування фельдшера. Крилата фраза розлетілася в тисячі жартів - комедія, та й годі...

Між тим, напевно, немає більш трагічної долі, ніж та, що випала Миколі Васильовичу Скліфософському та його родині.

Майбутній геній медицини народився в 1836 році на території сучасної Молдови (тоді - Херсонська губернія, містечко Дубоссари), в родині збіднілого дворянина, який працював в конторі, і чиї скромні статки не дозволяли прогодувати дванадцятьох дітей. Зрештою, одного дня було прийнято рішення віддати кількох молодших дітей до Одеського притулку - серед них був і Микола Васильович.

Самотність і бідність не залишала юнакові іншого вибору - він завзято вчився, блискуче закінчив гімназію, поїхав до Москви і поступив на медичний факультет університету. Його успіхи в навчанні були такими вражаючими, що незабаром його навіть звільнили від плати за навчання.

У 27 років Скліфософський захищає докторську дисертацію, проходить стажування у тогочасних світил медицини - Пирогова та Іноземцева, набирається досвіду за кордоном, виступає на міжнародних конференціях. Під час прусько-австрійської, а згодом - франко-пруської війни він їде на фронт, де до повного знесилення оперує поранених - причому незважаючи на їх мундири чи статус. Адже тогочасний рівень медицини не давав жодних гарантій на виживання пораненим, а характер поранень був максимально різноманітним - тож умови для впровадження інновацій були ідеальними.

Саме Скліфософський першим застосував стерилізацію медичних інструментів, переконав відмовитися від карболки для знезараження приміщень, розробив схему фіксації кісткових уламків при переломах, що і досі має назву "замок Скліфософського", одним з перших почав робити загальну анестезію, проводити черевні операції...

Тим часом, в особистому житті професора на нього чекала перша трагедія. Улюблена дружина Єлізавета померла у 24 роки від тифу, залишивши трьох дітей. Для Миколи Васильовича це стало неабияким потрясінням - він рятував тисячі життів, а власну дружину вилікувати не зміг...

Згодом він одружився вдруге - на гувернантці старших дітей Софії. Незабаром дружина успадкувала садибу під Полтавою, і родина постійно приїздила туди на відпочинок. Маєток «Яківці» заспокоював душу професора, тож він любив називати його «Отрада», і постійно його розбудовував. В господарстві утримували породистих коней, корів, свиней, птицю; був розбитий фруктовий сад, виноградник, пасіка на 15 вуликів, зразковий хмільник із дротовою підв’язкою хмелю. За виняткову красу й доглянутість цей мальовничий куточок називали «Полтавською Швейцарією».

Саме Микола Васильович першим в регіоні отримав чудовий урожай сортового винограду, чим довів можливість дозрівання винограду в Полтавській губернії. Для вивчення хмелярства Скліфософський їздив до Баварії та Чехії, став одним із засновників Російського товариства хмільництва, і охоче частував селян своїм пивом та вином. В своєму маєтку він спілкувався виключно українською мовою, і вимагав того ж від челяді, через що зажив репутації "українського націоналіста".

Попри те, що на Полтавщину Скліфософський приїздив відпочивати, в окремому будиночку він безкоштовно приймав хворих селян, робив складні операції в земській лікарні, брав участь у засіданнях губернського земства.

У 1887 році в пам’ять про рано померлого сина Бориса Скліфосовський на території свого маєтку спорудив власним коштом змішану школу на 40-45 дітей, яку згодом продовжував утримувати.

Дітей у професора Скліфософського було семеро, проте над родиною ніби висіло якесь прокляття. Син Костянтин помер в 16-річному віці від сухот; донька Марія, інвалід, через нерозділене кохання втопилася в річці.

Проте остаточно добила професора смерть його улюбленого сина Володимира. Юнак поступив до університету, де захопився революційними ідеями і вступив до студентського політичного гуртка. Дворянському синові не довіряли - і, щоб довести відданість справі, доручили йому застрелити полтавського губернатора. Цілу ніч юнак вагався між тим, щоб вбити людину, яка часто гостювала в їх родинному маєтку і вважалася другом родини - або ж стати в очах друзів посміховиськом і остаточно втратити їх довіру. А на ранок взяв пістолет, який йому дали для здійснення вбивства - і застрелився сам.

Невдовзі після того пішов з життя і сам Микола Васильович. Втім, і це не поклало край родинним нещастям. Ще за рік загинув у російсько-японській війні син Микола; а на початку громадянської війни зник безвісти останній з синів професора - Олександр.

Залишилися лише старша дочка Ольга, яка доволі рано вийшла заміж і після того майже не робила візитів до родини, і наймолодша дочка Тамара. В буремні часи громадянської війни родині вдалося навіть отримати охоронного листа за підписом самого Леніна, в якому він забороняв чіпати маєток видатного медика. Тамара думала виїхати за кордон - проте на руках у неї була паралізована матір, яка б переїзду не пережила. Тож її чоловік з двома дітьми поїхав сам, а двоє жінок залишилися на милість долі.

... Зранку 4 жовтня 1919 року на ґанку садиби в Яківцях почувся тупіт солдатських чобіт. Що це був за загін - є різні версії: чи то махновці, чи більшовики. Навіть прізвище командира в різних джерелах подається по-різному: Бібік або Бібіков. Втім, у люмпенів зі зброєю є лише одна ідеологія - насилля та грабіж. Марно жінки показували командирові ленінського листа - не для того загін захопив багатий беззахисний маєток, щоб побачити ленінський підпис і забратися геть.

Погляд командира загону впав на портрет сивого чоловіка в генеральському мундирі.

- Це хто?
- Це мій батько, він помер 15 років тому...
- Ах ви ж, вилупки генеральські! - не стримав гніву ватажок. - В расход їх!

Стару паралізовану матір на очах у доньки зарубали лопатами, а її саму віддали на поталу солдатам; після чого, змучену та збезчещену, повісили сторч головою на улюбленому батьковому дубові... Селяни змогли поховати жінок лише за кілька днів, коли загін забрався геть з пограбованого маєтку.

А могила самого професора деякий час була забутою і закинутою. В колишній сільській школі (за іншими джерелами - в гостьовому будинку) влаштували свинарник, а родини свинарів поселили в колишньому маєтку, попередньо його по-швондерівськи "ущільнивши", позбивавши гіпсових янголів і викорчувавши дорогий паркет.

Лише після війни поховання дивом віднайшли. Подекують, студентці місцевого медичного училища задали написати реферат про життя Скліфософського. Втім, в місцевих архівах документів було обмаль, та й не надто охоче пускали до сховищ підлітка. Дівчина самотужки ходила по Яківцях, розпитуючи старих людей про давні події. Відтак, її доповідь стала сенсацією. Принаймні, після того вдалося хоча б облагородити поховання задля вшанування пам'яті видатного лікаря в ювілейні дати. На жаль, ця історія ще не завершена - в Яківцях не поспішають зі створенням музею, чи принаймні з приведенням до ладу старих приміщень, що стоять закинуті і занедбані...

Пам'ятаємо. Вивчамо. Застерігаємо.

Dmytro Kaliszewski

Tags: Интересное
Subscribe
promo ibigdan december 3, 2007 00:08
Buy for 1 000 tokens
Хотите 1 миллион просмотров вашей рекламы за неделю? Легко и не дорого. Хотите чтобы о вашем продукте или услуге узнали сотни тысяч уникальных посетителей? Запросто. Адекватные цены и профессиональный подход, базирующийся на 11-летнем опыте. Блог "Самый сок!" читают во всём мире. Среднее…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 5 comments