Игорь Бигдан (ibigdan) wrote,
Игорь Бигдан
ibigdan

24.01.2015 або розповідь про пуховик

У 2009 році в мене з'явився пуховик. Звичайнісінький такий пуховик made in China, але не так щоб аж геть глибокий Китай. Якісний. Глянцевий. З модними кишенями. Пух не вилазив назовні. Для моєї, зовсім не як у танцівника фламенко, статури – сидів просто чудово. Фурнітура вогонь. Не важкий, затишний, у кріслі не задирався. Був придбаний за 1100 гривень за от тим самими курсом 8 гривень за долар США.

26 січня 2015 року я його викинув. Бачте як воно вийшло, дім моїх батьків знаходиться майже на Восточному. І одразу після обстрілу російськими градами, ми з другом пішли туди. Фактично, мій пуховик опинився там за 20 хвилин після другої касети градів. І він просотався запахом пластика, що горить.

Ви колись замислювалися, скільки пластика оточує нас у повсякденному житті? Уявіть, що ви йдете своєю вулицею, а довкола все горить. МАФи. Вітрини. Зупинки. Сітілайти. Вивіски на будинках. Зовнішня реклама на ринку. Машини. Тютюнові кіоски. Горить усе. А дев’ятиповерхівки без вікон і з посіченим тиньком. Просто по всій вулиці. Ми пройшли практично по всьому периметру обстрілів.

Довкола була есхатологія. Трупи просто неба – відповідна служба не справлялася. Гарь. Кіптява. Розриви у дев'ятиповерхових (див. фото) будинках зі східного боку. Жінки, які рвуть на собі волосся не як метафора, а реально. І тиша. І дивна тиша, що жахає. Наче всім собакам і птахам у цьому районі заборонили видавати звуки. Наче їм усім стало цікаво як справи у homo sapiens. Ні, ще були сирени, ще багато гоміну, але все це сприймалось за межами цієї тиші.

Коротше кажучи, мій пуховик засмердівся. І природа цього смороду була геть не «шашличною», аж ніяк. Це був стійкий, незнищенний запах згорілої пластмаси. Синестезія, трясця б її не вхопила.

Вдих – картинка мертвого чоловіка без ноги. Вдих – й іржава кров на асфальті. Вдих – і машини, що палають на тлі трупів. Я не витримав. Я викинув.

Коли вам хтось втирає про компроміс і «домовитися», то ви, будь ласка, пам’ятайте іще про одне. У червні 2015 року я брав участь у волонтерському проекті канадійців з обклеювання дорогою, противибуховою плівкою цивільних об'єктів у Маріуполі. Для своїх відеозвітів канадійці обрали формат відеоінтерв'ю. А я, як синхроніст, перекладав за камерою. Так ось.

Одна завідувачка дитячим садочком на Восточному повідомила про таке: робітники «Азовсталі» приїхали допомогати розбирати руйнування. Саме до цього садочка, до харчоблока (капець архаїзм) влетіла градина. Відтак робітники вивезли 15 контейнерів битого скла. 15 контейнерів. Битого скла.

Я був там. Я бачив посічені склом стіни у группах. І якби окупанти ввалили по Восточному не у субботу о 9.15 ранку, але у п'ятницю, це були б 15 контейнерів палючої, червоної гіркоти. Подивіться на фото. І не забувайте хто ворог і де він знаходиться.


це відео на ютубі

Ярослав Матюшин (А шо там у ПП?)

Tags: Мрази
Subscribe
promo ibigdan december 3, 2007 00:08
Buy for 1 500 tokens
Если вы хотите сделать хорошую рекламу вашему продукту или услуге - вы зашли по адресу. Блог "Самый сок!" читают во всём мире. Среднее количество просмотров на каждый пост - 50 тысяч, среднее количество просмотров блога в месяц - 4-5 миллионов. Изучить аудиторию блога в разных разрезах можно в…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 15 comments