?

Log in

No account? Create an account
ЖЖ Украина

Самый сок!

всё то интересное в сети, что попало в мои сети


Предыдущий пост поделиться Следующий пост
ЖЖ Украина

Рука Москви і незалежність: це вже було

Те з якої упертість до влади рвуться особи, які не так вже й давно саботували отримання Україною плану членських дій в НАТО, заявляли що Україні в НАТО не треба, зачищали Крим від американських компаній (аби не заважали російській армії), розпродавали українську зброю на тлі збройної агресії Росії проти Грузії та укладали з Москвою грабіжницькі газові угоди, примушує добряче замислитися і пригадати минуле. До влади рвуться особи пов’язані з Москвою. І в історії України таке вже було. Тоді приход до влади таких осіб призвів Україну до зникнення з мапи світу, а українців – до Голодомору, ГУЛАГу і 1937 р.

Що ж сталося у нашому минулому?

14 грудня 1918 р. в Україні було повалено владу гетьмана Скоропадського. Владою стала Директорія УНР – тобто ніким не обраний виконавчий комітет складений з керівників соціалістичних партій у першу чергу – Української соціал-демократичної робочої партії та Української партії соціалістів-революціонерів. Головою Директорії став лідер УСДРП Володимир Винниченко – колишній голова ради міністрів УНР в часи Центральної Ради.



Поява Винниченка у владі, сильно занепокоїла націоналістів-самостійників з Української партії хліборобів-демократів – її провідниками в той час були брати Шемети, Дмитро Донцов та Микола Міхновський. У Винниченку всі вони вбачали загрозу самому існуванню України – і їм було від чого турбуватися.

Вся попередня діяльність Винниченка примушували зробити один з двох невтішних висновків – він або наївний романтик, якого від державотворення тримати треба подалі, або… він відверто працював на більшовицьку Москву.

Конфлікт між Винниченком і самостійниками Міхновського виник ще у 1907 р. – на світоглядному грунті. Міхновський виступав за незалежність України, а Винниченко – категорично проти. Після лютневої революції 1917 р. конфлікт між соціалістами Винниченка і самостійниками Міхновського спалахнув з новою силою – тепер каменем спотикання стала ідея формування українізованих військових частин. Міхновський виступав категорично за створення таких частин і не приховував що бачить в них кістяк майбутньої української армії. Винниченко був категорично проти: «Не своєї армії нам соціал-демократам потрібно і всім щирим демократам треба, а знищення всяких постійних армій». Існує такий створений УНРівською еміграцією міф, ніби перші частини українського війська створила Центральна рада. Насправді вони створилися почасти не завдяки, а всупереч волі Центральної Ради, на ініціативі окремих офіцерів і генералів.

Опиралася Центральна рада протягом тривалого часу і об’явленню Незалежності України. Навіть у ІІІ універсалі ЦР ми читаємо: «Однині Україна стає Українською Народньою Республікою. Не відділяючись від республіки Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії».

10-13 грудня 1917 р. в Києві сталися заворушення – більшовицька Червона гвардія намагалася опанувати місто, але розбилася об Галицький курінь Січових стрільців (Київська формація) та українізовані частини Київського гарнізону, керовані командувачем Київського округу підполковником Павленком. Лідери більшовиків були заарештовані. Водночас частини українізованого 34-го корпусу генерала Скоропадського зупинили просування на Київ збільшовиченого 2-го Гвардійського корпусу – більшовиків масово роззброювали, заганяли у вагони і відправляли до Росії.

Реакція Винниченка на забарилася. Лідери київських більшовиків були випущені з в’язниць, а генерал Скоропадський, підполковник Павленко та їхній покровитель секретар з військових справ ЦР Симон Петлюра були відправлені у відставку. Більшовики вже захопили Харків і рухалися на Київ, коли нове керівництво військового секретаріату видало указ про демобілізацію армії і заміну військових частин народною міліцією.

Ми щороку святкуємо річницю бою під Крутами. Так от мусимо знати, що курсанти, студенти і окремі групи військових (замість споряджених полків які були у ЦР ще у грудні 17-го) там билися саме через оці дії Генерального секретаріату ЦР, керованого Винниченком. Війська для оборони України формувалися прямо в ході боїв за Київ (з них пізніше постав Запорізький корпус армії УНР), а Винниченко тим часом з Києва… зник. Вже після звільнення півдня України Винниченко знайшовся у Бердянську. Якого дива його занесло на терени контрольовані більшовиками – здогадайтеся самі.

Як же людина з отаким минулим зуміла знову опанувати владу в Україні? Шановні, а вас це справді дивує?

А вас не дивує, що в нас зараз всі шанси здобути владу мають особи, які відмовлялися засуджувати російську агресію проти Грузії – а їхні однопартійці заявляли що то Грузія напала на Росію, а не навпаки? Пригадують наші співгромадяни нині ці гучні подвиги наших політиків? Чи вже забули?

До речі, в своїх мемуарах Винниченко навіть не приховував, що гетьмана Скоропадського він валив за повної згоди з московськими більшовиками: «Вони зобов’язувались визнати той лад, який буде встановлено новою українською владою й абсолютно не втручатись у внутрішні справи Української Самостійної Народної Республіки. Зі свого боку ми обіцяли легалізацію комуністичної партії на Україні. Д. Мануїльський, з яким я переважно вів ці переговори, пропонував мені грошей на піддержку справи».

Що ж робив Винниченко опанувавши владу в Україні знову? Він зламав всю систему керування країною, створену Гетьманом, і в такий спосіб занурив країну у хаос. Все це було гарно названо «звільнення з посад усіх гетьманців». «В колах Директорії — безлад і прострація. Винниченко грозить відходом. Експансивний Швець хоче або застрілитися, або когось застрілити. Невідомо чи в стані Петлюра опиратися Винниченкові… На міністрів призначено хлопчаків, або туманів. Міністр закордонних справ, Чехівський, не знає ні одної чужої мови, поза Україною ніде не бував» - таку дивовижну характеристику дав Директорії Дмитро Донцов. Зважте на те, що всі перелічені особи в свідомості тодішніх громадян були активістами і борцями проти панів та гнобителів за народне щастя. Люди були переконані – ці хлопці точно за простий народ!

Три переконливі перемоги Винниченко таки здобув. По-перше він повністю позбавив здатності опиратися «хліборобів» - клас селян-куркулів, тих самих які пізніше стали ґрунтом для опору отаманів, і яких більшовики нещадно нищили під час Голодомору. Комісари Директорії безжально відібрали у «хліборобів» зброю, об’явили про реквізицію всієї землі більше за 15 десятин і позбавив куркулів і міську буржуазію виборчих прав – як ворожий клас.

По-друге, було завдано удару по партії найбільш незламних націоналістів-самостійників – Українській партії хліборобів-демократів. Дмитро Донцов був примушений виїхати за кордон. У Кременчуці від нишпорок Директорії переховувався Микола Міхновський – і опинився на теренах підконтрольних більшовикам.

Нарешті – Винниченко здобув перемогу над українським військом. Тут треба зазначити, що обстановку в Україні на 1918-1919 рр. як несприятливу для червоних визнавали не тільки прибічники Директорії, а й самі більшовики. «Нема чого розраховувати, без перекидання значних сил Червоної армії, не тільки на успіх революційного руху в Україні, але й на саме його виникнення» - заявляв Яків Епштейн, член бюро ЦК компартії України. З ним погоджувався більшовицький ватаг Лев Троцький: «Здавалося, що вся селянська маса одностайна у своїй ворожості до пролетаріату та комуністичної партії». Здавалося б – умови ідеальні. Але… Тут за справу взялася Директорія УНР.

30 грудня в районі станції Козача Лопань розпочалися бої між Запорізьким корпусом армії УНР і більшовиками. Українські війська втратили Харків і Чернігів – а Директорія й не думала об’являти мобілізацію і просторікувала ніби війна іде не з Москвою а з бандами українських більшовиків. Армія потерпала без транспорту, без поповнення, без вивозу поранених. 5 лютого був втрачений Київ. Пасивності керівництва країни у перші місяці війни помноженої на вже згаданий хаос на всіх рівнях, виявилося достатньо. Від удару здобутого тоді Дієва армія УНР так і не оклигала.

Саме в цих умовах Винниченко знову облишив керування Україною. По-суті подальша доля України була вже зрозуміла – її існування лишалося справою часу. Отут і доречно знову згадати питання поставлене мною на початку допису. Ким був Володимир Винниченко? Невиправним романтиком якому політика була протипоказана, чи ленінським прибічником, який слухняно злив свою країну на користь московських товаришів?

Відповіддю на ці питання можуть слугувати події травня 1920 р. коли Винниченко з дружиною приїхав до Москви де прийняв пропозицію зайняти посаду заступника голови ради народних комісарів (уряду) УРСР. Але, позаяк його не прийняли в Політбюро Компартії України, у вересні 1920 р. він відмовився від посади і виїхав до Москви. Звідти – на еміграцію. Прошу замислитися. Дієва армія УНР все ще вела бої (разом з поляками) проти більшовиків. У Харківському ЧК з прибічників УНР і гетьманців лупили шкіру. А тут – одного з керівників УНР запрошують у міністри, а коли той крутить носиком – просто відпускають за кордон. Другого прикладу такого лояльного ставлення червоної Москви до своїх вчорашніх противників я не знаю.

Винниченко оселився на Заході і продовжив вже там марити більшовицькими ідеями. А Україна попереду мала придушення руху отаманів, Голодомор та терор 37-го року.

Вдруге кортить?

Дмитро "Калинчук" Вовнянко (А шо там у ПП?)


promo ibigdan Грудень 3, 2007 00:08
Buy for 1 500 tokens
Если вы хотите сделать хорошую рекламу вашему продукту или услуге - вы зашли по адресу. Блог "Самый сок!" читают во всём мире. Среднее количество просмотров на каждый пост - 50 тысяч, среднее количество просмотров блога в месяц - 4-5 миллионов. Изучить аудиторию блога в разных разрезах можно в…

  • 1
m_for_mijers 16 ноября, 2018
Напівправда гірша за відверту брехню. Винниченко був соціялістичним, як казали в ту пору, гівном, АЛЕ:

-поряд з ним були однодумці. Уряд УНР и Центральна Рада, згодом Директорія, повністю складалась або з лівих ідіотів, або з відвертих більшовиків, або з осіб, що поєднували обидві ці "якості". Почитайте біографії Мартоса, Грушевського і Єфремова наприклад
-ніяких "українізованих частин" в реальності не існувало. Петлюра любив говорити, зокрема на міжнародних переговорах, про війско з мільйону вояків, яке існувало тільки в його фантазіях
-єдиною людиною, що в цій чудовій компанії мислила як державник, з сучасної т.з. звісно, був Микола Міхновський. Про його долю і полуботківців тех багато кому буде цікаво почитати
-бездарністю, дурістю і пихою цю чудово компанію перевершила лише одна людина. Це звичайно Гетьман Всемалороський Павло Скоропадский. Треба було мати унікальний талант стратега і полководця для того, що б примудритися програти "війсковим геніям" Директорії. Паша зміг!
-Винниченко в період Директорії можна закинути багато дурощів і зради, причому справедливо. В одному його звинуватити складно - він фактично ніколи не мав ніякого стосунки до армії. Тут вже раджу детальніше вивчати біографію такого собі вчителя Симона Петлюри, кіно дивитись втім не треба

tank_ua 16 ноября, 2018
жирный плюс.

у нашей страны есть ОГРОМНЫЙ провал - это те самые несчастные 5 лет независимости 100 лет назад, которым НИКОГДА не учили по истории в школе и которыми до сих пор манипулируют все...

m_for_mijers 16 ноября, 2018
Их трудно учить - историю написали либо социалисты из ЦР-Директории, либо недобитые фанаты единойнеделимой из правительства Скоропадского, либо уж большевики. Вообще вменяемых военно-политических украинских деятелей можно пересчитать по пальцам одной руки, и свою историю они не оставили.

tank_ua 16 ноября, 2018
увы, так и есть. но для начала хоть хронологию в учебники запихнуть.

m_for_mijers 16 ноября, 2018
Для начала в учебники надо структуру и логику запихнуть. А то вон у автора этой галиматьи получается, что украинизированные части стояли и копытом были, но пришел злой социалист и повесил замок на оружейку. Ну, тут уж ничего не поделаешь, все пошли грустные по домам ждать кровавого террора большевиков...

tank_ua 16 ноября, 2018
да там с первых строк лажа - "скоропадский что-то создал"....

про автора ниже написали - монархист какой-то. так что по самому тексту вопросы можно опустить.

а вот учебники буду жестко мониторить в следующем году - младшее дитятко как раз в школе получит по сабжу.

enzore 16 ноября, 2018
В эти годы война гуляла по Украине кровавыми волнами . Сколько раз сменилась власть в Киеве ? Если верить очевидцу Булгакову то 18 раз .

tank_ua 16 ноября, 2018
правда из них 17 были бескровными - так что и 18 никто не ждал с мародерством.
и минимум 3 описаны в посте - унр-скоропадский-винниченко. Еще дважды - Эйхгорн. Вот 5 мирных переходов мы уже насчитали. Белых при Скоропадском считать будем?

но сам факт - учить историю по Михаилу Афанасьевичу - это пздц.

(Удалённый комментарий)
(Удалённый комментарий)
Uladzimir Darożka 16 ноября, 2018
Ну так да, вот и по тебе видно.

igorsova 16 ноября, 2018
Додам що і Махно і його послідовники селяни-куркулі приклали всіх зусиль до знищення української державності.
https://igorsova.livejournal.com/117486.html

Що було після цього, в 32-33, сподіваюсь нагадувати не потрібно.

Сергей Железняк 16 ноября, 2018
В фактах про Махна пропущено, как весной 1918 года его войска взбунтовались и перешли на сторону УНР. Собственно именно после этого он и сдрыснул на Москву, точнее его вывезли на бронепоезде по приказу Антонова-Овсиенко.

Edited at 2018-11-16 14:37 (UTC)

igorsova 17 ноября, 2018
Гнида була ще та. Моторола минулого століття...
(Можна десь детальніше ознайомитись із подіями згаданими вами?)

Edited at 2018-11-17 19:18 (UTC)

Сергей Железняк 18 ноября, 2018
В результате войска Антонова-Овсеенко быстро разлагались, теряли боеспособность. Знаменский боевой участок советских войск развалился еще до подхода противника. Возмущенные грабежами и насилием отрядов Беленковича (командующий южной резервной группой войск Антонова) и Никифоровой жители Елисаветграда (ныне Кировоград) и юнкера выгнали их из города. Начальник знаменского боеучастка Н. Коляденко докладывал Антонову-Овсеенко, что Беленкович и Никифорова "едва унесли из Елисаветграда ноги". Лишь подоспевшему отряду Сиверса (600 человек) и бронепоезду Полупанова удалось утихомирить елисаветградцев.

Тоже самое испытал и Махно, "полк" которого входил в состав 2-й революционной армии Антонова. Она была сформирована из местных анархо-большевистских отрядов и прикрывала екатеринославское направление. Гуляйпольскому формированию Махно было поручено оборонять ст. Чаплино (севернее Гуляйполя) от наступления гайдамаков и немцев. Но неожиданно личный состав "полка" отказался выступить на фронт и 15 апреля под руководством бывших офицеров поднял восстание, признал власть Центральной Рады. Для подавления мятежников Антонов-Овсеенко отправил бронепоезд Беленковича, который "подоспел" в Гуляйполе и открыл огонь по восставшим. Как писал Антонов, лишь благодаря этой поддержке "Махно с 80 кавалеристами удалось прорваться к нашему бронепоезду". Касаясь этого восстания, Махно утверждал, будто оно состоялось в отсутствие его в Гуляйполе. Но этого события он, очевидно, никогда не забывал, о чем свидетельствует его патологическая ненависть к офицерам и украинскому национальному движению, более тщательный политический контроль за своими отрядами в дальнейшем.
(с)
Тимощук А. В.
Анархо-коммунистические формирования Н. Махно. Сентябрь 1917 – Август 1921 гг.
(Сайт Махно.Ру)

(Удалённый комментарий)
tank_ua 16 ноября, 2018
Скоропадский - просто говно обыкновенное.

По большому счету, это нынешний стандартный "ничевонеделается", который вместо помощи Грушевскому тупо вопил - ничевонеделаеццо! и разрешил хлеборобам не кормить немцев. Правда с немцами потом и свалил.

  • 1