
Я з традиційною культурою (бо в підліткову книжку таке не дуже даси, а поділитись шок-контентом хочеться).
Всі ви читали "Катерину", всі ви знаєте, хто така "покритка", багато хто, мабуть, знає, що це від "покривати" - бо покритку, як і наречену, покривали наміткою. Але якщо ви думали, що в поемі Шевченка описане пекельце традиційної культури, то як вам такі етнографічні дані:
Покритка - це не просто дівчина, яка народила поза шлюбом. Покриткою могла стати будь-яка дівчина, яку сильно підозрювали в нецнотливості.
На неї на вулиці могли напасти хлопці і відрубати їй косу. Дівчині робили знущальне весілля, на яке збиралася вся місцева спільнота (всередині якої і відбувалися стосунки, якшошо), співали їй сороміцьких пісень і прилюдно ганьбили. Їй робили з ведмежого вуха (рослина така) гільце, обвішене ганчірками.
Іноді брали доньку і матір попід руки і проводили селом, змушуючи бити поклони на кожному розі. В дворі молодь влаштовувала гулянку з музикою і танцями, обкидали хату фекаліями і багном, розбивали шибки, а на дах закидали опудала "коханців". Оця традиція, нагадаю, відбувалася лише за підозрою в непристойній поведінці.
Лише за підозрою. Вагітніти було необов'язково. Достатньо, аби критична маса людей почала вважати певну дівчину розпусною.
А вже при хрещенні позашлюбної дитини покритка мала всю службу простояти на колінах на певній віддалі від церкви. (Для цього фрагменту важко сказати точну територію: Лівобережжя, але не точніше. Локалізувати можна за вживанням слова "гільце", але з цим уже не до мене).
Також конкретно на Чернігівщині фіксується звичай, за яким батько, якщо запідозрив свою доньку в блуді, їхав на базар і роздавав весільний посаг "чесним дівчатам". Свій посаг, нагадаю, дівчина здебільшого робила власними руками з моменту, коли взагалі починала робити щось власними руками.
Нота Бене: це НЕ універсальна українська традиція і таке явно не ставалося в 100% випадків. Проте це цитата з архівного джерела, яке не публікувалося в етнографічних записках, тому моральну цензуру особисто я не підозрюю. Втім, через недоступність першоджерела (лише цитування), ми навіть не знаємо, в якій саме губернії зафіксували традицію "знущального весілля". Дуже прошу трактувати це як вірогідний екстремум покарань, а не як повсюдно поширену (а тим паче - неминучу) практику.
Остап Українець