П'ята ранку.
Мама тихенько гладить по спинці.
- Синок вставай, на базар треба йти...
Ох і важко ж вставати у літню неділю о п"ятій, та ще й канікули...))
Але ж треба.
Бо з шостої вже "вивоз", а мені куртку "на осінь" пообіцяли.
Старе пальтичко, з "дошитими" рукавами вже стидно і носити, але носити нічого.
Для тіх хто не в тємі, "вивоз", це за совка , такий собі недільний ярмарок, усяких баз, коопів та і взагалі, щось купити можна було.
То ж зібралися, вирушили.
Ходили довго, аж ось воно....курточка...
Приміряю...великувата...
Батько з мамою уважно роздивляються.
Тато щильно дивиться на тканину та на шви.
Мама вагається, підросту я до осіні , чи ні.
А в мене аж ноги трусяться, яка ж вона гарна, красива та...нова )))
І плювати що великувата...але ж нова !!!)))
Тато резюмує :
- Ткань не марка, шви міцні, підкладка дихаюча,але на зиму буде холодна...
Мама дивиться на мене, на тата, та каже :
- Може купимо?
Я весь в очікуванні, та нервуюся...
Тато зітхає, перепитує ціну.
Продавчиня озвучує...батьки переглядаються один на одного...
Тато дивиться у гаманець, та хита головою...
В мене вже підкошуються ноги, від уяви, що осінню знов у старенькому пальті, з доточиними рукавами...
Совкова продаванаша нервово резюмує :
- Так !! ілі бєрьом, ілі отойдітє!!! вон людєй сколько, і всєм купіть нада !!!
Позаду якийся мужик, зі згортком червонців у руці, тиснеться скрізь натовп, та кричить :
- Ну шо?? Берьотє, нє бєрьотє?? Я забіраю сразу !!!
Батько ще раз перепитує про меньший розмір, але відповідь та сама :
- Бєрітє что єсть, вам і так повєзло, что на базє єйо нє забралі !!!
Татко засмучений протягує гроші тій бабі.
Продаванша швидко замотує куртку у жовту бумагу, та перев"язує хрест на хрест шнуром.
Віддає мамі, та мужик з червонцями ,виштовхує нас від того грузовика з барахлом.
Мама передає обнову мені, та гладить по спині тата :
- Ну нічого страшного...якось дотягнемо до авансу...а сєльодку не будемо купляти...якось іншим разом...
Я вже не чую під собою ніг, і уявляю, як прийду до школи у новенькій курточці, і як усі мене будуть роздивлятися.
Я досі пам"ятаю той запах, нової речі.
Не можливо передати тіх емоцій, що я переживав.
Не можливо передати, з яким нетерпінням я чекав "похолоданія", аби прийти до школи в обновці :)
До авансу ми дотягнули, як і завжди.
Я не знав, як це "економити", і як це "дотягнути".
Але після таких покупок, часто чув, як тато з мамою шепотілися на кухні про аванс, та получку, і скільки в них грошей залишилося...
А так да...
Морожинка по 15 коп.
Ковбаса по рубдвадцять.
І Брєжнєв такой маладой.
(с)
Олег Соколов